Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — коли Тарасу виповнилося 12. З 1822 року Тарас вчився грамоті у місцевого дяка, після смерті батьків наймитував у дяка Богорського. Не витерпівши знущань дяка, утік від нього, шукаючи по навколишніх селах учителя-маляра.
У 1828 році Шевченко потрапив у число прислуги поміщика Енгельгардта. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником і віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету.
Переїхавши 1831 року до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.
Влітку 1836 року Тарас познайомився з художником Іваном Сошенком, а через нього — з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.
Незабаром Шевченко став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».
Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання Шевченкові звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року він виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства, за що і був заарештований у 1847 році, а згодом - засланий в солдати до Оренбурга.
Дещо полегшила становище Шевченка у засланні участь у 1848 році в Аральській експедиції.
У квітні 1850 року Шевченка було вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.
2 серпня 1857 року поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 року він прибув до Петербурга, а влітку 1859 року повернувся в Україну.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер в Петербурзі. Його поховано спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року перепоховано в Україні над Дніпром на Чернечій горі (м. Канів).

Джерело: http://dovidka.biz.ua/taras-shevchenko-biografiya-korotko/

Більш повно з біографією Тараса Григоровича можна ознайомитися за наступними посиланнями:
- Шевченко Тарас Григорович - стаття у Вікіпедії;
- Біографія Шевченка різними мовами - проект УкрЛіба;
- Сайт, присвячений життю і творчості Шевченка.

Шевченко - велетень у вираженні любові і ніжності. Будучи емоційною і чуттєвої натурою, він закохувався часто. Про кохання Тараса написано величезну кількість спогадів, наукових досліджень, романів, поем. Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса Шевченка, саме про них - муз генія - і піде мова.
Оксана Коваленко
Першим сильним почуттям Тараса була його дитяча любов до сусідської дівчинки Оксани Коваленко. Але дитяча симпатія не переросла в глибоке почуття. 15-річний Тарас в свиті Павла Енгельгардта мусив поїхати в Вільнюс. Розлука була несподівана і довга. В рідну Кирилівку Шевченко приїхав лише через 14 років. На той час Оксана вже три роки була одружена і няньчила двох дочок.
Саме вона була першою музою геніального поета. Оксані Шевченко присвятив поему «Мар'яна - черниця», про неї згадував у своїх віршах «Три літа», «Мені тринадцятий минало». Дорогим ім'ям першого кохання Шевченко називав героїнь своїх творів. Саме таку жінку все життя шукав Тарас - справжню подругу, порадницю, якою в дитинстві була його Оксана.
Анна Закревська
Свою другу музу поет зустрів 29 червня 1843 року. До цього часу Шевченко був уже прославленим автором «Кобзаря» і портретистом.
На запрошення поміщика Платона Закревського Шевченко гостював у їх маєтку в Березовій Рудці під Києвом. І спалахнула тут велика любов між 29-річним Тарасом і 21-річною дружиною Платона красунею Анною. До зустрічі з нею Шевченко навіть не думав про шлюб, а тепер Тарасу захотілося мати свою сім'ю, дружину, свій будинок, тихий надійний тил. Це бажання невдовзі переросте в гостру душевну потребу. Але, на жаль, Анна Закревська була заміжня. І вони розлучилися. Любов і ніжність до Анни Тарас Шевченко проніс через все життя. Він присвятив їй вірш «О, якщо б зустрілися ми знову», і сховав цю посвяту під двома літерами - А.З.
Варвара Рєпніна
У 1843 році Шевченко прибув в гості до маєтку генерал-губернатора України князя Миколи Рєпніна. Дочка князя, 35-річна Варвара Рєпніна, всією душею закохується в поета. Вона була старша за Шевченка на 6 років. І ця різниця не заважала їй гаряче любити.
Княжна важко переживала свою любов і не раз про неї говорила. Але Шевченко, хоч і розумів її, не міг відповісти їй взаємністю. Оскільки кохання не було взаємним, княжна вирішила, що їй Богом призначено стати ангелом-хранителем поета, і всіма силами своєї душі боролася з жагучим почуттям, від якого болісно стискалося серце. Поет з великою повагою поставився до трепетного почуття Варвари. Вона залишила в житті і творчості поета глибокий слід. Шевченко написав присвяту, яке пообіцяв вручити княжні пізніше. На листку паперу було написано вірш на 13 рядків і підпис: «На пам'ять про 9 листопада».
Ликерія Полусмакова
Останнім почуттям, яке спалахнуло в серці Шевченка, була любов до 20-ти річної кріпачки. Ликерія для Шевченка була останньою соломинкою, яка повинна була врятувати його від самотності, останньою надією на створення сім'ї.
Поет запропонував їй руку і серце. Ликерія дала згоду. Всі його думки поглинула кохана. Тарас молодшав на очах. Він уже вирішив, що доля, нарешті, посміхнулася йому. Закінчується його самотність, він одружується, поїде на рідну Україну, поставить там будинок і буде жити, оточений численними дітьми. Він навіть писати вірші перестав, хоч ще продовжував малювати для заробітку. Цілими днями він був зі своєю Лікерою. Шевченко найняв їй репетитора. Йому подобалися її успіхи в освоєнні письма. Здавалося, що може перешкодити двом закоханим людям? Але Шевченко застав свою Лікеру в обіймах репетитора. Від нервового напруження у Тараса стався серцевий напад, і майже весь вересень, аж до жовтня, він хворів...

У тому, кого і як кохав творець,- один із ключів до його творчості, до пізнання його соціальних, політичних, життєвих ідеалів.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Обдарований хлопчина малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.
Коли Тарасові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою Павла Енгельгардта у вільшанському маєтку. У грудні 1829 року пан застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, нам'яв вуха кріпаку та наказав відшмагати його на стайні різками. Втім, майже два з половиною роки — з осені 1828 до початку 1831 — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні, де відвідував лекції малювання в професора Віленського університету. З цих часів зберігся Тарасів малюнок «Погруддя жінки», який свідчить про майже професійне володіння олівцем.
Переїхавши у 1831 році до Петербурга, Енгельгардт узяв із собою Шевченка й віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї.
У цей період Шевченко намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати», брав участь у розпису Большого театру як підмайстер-рисувальник, створив композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу». Намалював: «Смерть Олега — князя древлянського», «Смерть Віргінії», «Смерть Богдана Хмельницького» та інше.
Улітку 1836 року Шевченко познайомився з художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським.

Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за 2500 рублів. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам срібла. Щоб здобути гроші Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь царська родина. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837-1838 років малярські твори: «Анатомічна статуя Фішера»; «Мідас, повішений Аполлоном»; «Едіп, Антігона та Полінік»; «Єзекіїль на полі, всіяному кістками».
Після викупу Шевченко став студентом Петербурзької академії мистецтв, а там — улюбленим учнем Брюллова. Будучи неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор.
Улітку 1842-го, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найвідоміших творів українського живопису.

У 1843 році Шевченко поїхав до Яготина, до Миколи Рєпніна-Волконського, щоб оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебував у Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна.
Під час подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли друком під назвою «Чигиринський Кобзар».
В листопаді 1845 року загальні збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання Шевченкові звання некласного художника.
Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й пристав до Кирило-Мефодіївського братства. У березні 1847 року після доносу почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 року й відправили під конвоєм до Петербурга, а згодом призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати.
Однак, попри цю заборону, в Орській фортеці Шевченко таємно малював і писав вірші, виконав величезну кількість мистецьких творів, які ввійшли у скарбницю образотворчого мистецтва українського, російського і казахського народів.
Навесні 1848 року Шевченка ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції, під час якої він виконав численні малюнки, сепії та акварелі.
Також у 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.
Твори Шевченка останнього періоду починаються циклом пейзажів, виконаних під час подорожі по Волзі від Астрахані до Нижнього Новгорода, а саме — «В Астрахані», «Камишин», «Поблизу Саратова», «Царів Курган», «Казань» та ін.
У Нижньому Новгороді Шевченко створив ряд пейзажів, змальовував серію архітектурних пам'ятників міста, виконав чимало портретів різних осіб та два автопортрети.

Проживаючи у Петербурзі та мандруючи востаннє по Україні, Шевченко продовжував працювати не тільки в портреті та над жанровими композиціями, але й над пейзажами. В Петербурзі Шевченко виконав два офорти — один з картини М. І. Лебедєва «Вечір в Альбано» («Ліс») (1860), другий з власного малюнка «Мангишлацький сад» (1859). Ще більшого ефекту Шевченко досяг в невеличких пейзажах, виконаних того ж 1859 року в Україні («В Лихвині», «Коло Канева» та «В Черкасах»).
У Петербурзі Шевченко працював над жанровими композиціями на власні сюжети. Це «Дві дівчини», «Старець на кладовищі» та «Сама собі в своїй господі». В цей же час він створив ескіз для монументального розпису «Русалки».

У 1859 році Шевченко подав на розгляд Ради Академії естампи «Притча про робітників на винограднику» та «Приятелі». 16 квітня 1859 року Рада визнала Шевченка «назначенным в академики» і схвалила визначити йому програму на звання академіка по гравіруванню на міді. 2 вересня 1860 року Рада Академії визнала Шевченка академіком по гравіруванню, а 4 вересня того ж року конференц-секретар Академії Ф. Ф. Львов урочисто проголосив ім'я Шевченка в числі новообраних академіків.
У 1860 році Шевченко виконав офорти: автопортрет з свічкою, автопортрет у світлому костюмі та автопортрет в шапці та кожусі.

Даний текст створено на основі матеріалів Вікіпедії.
Більше інформації про Шевченка-художника можна знайти тут:
Сторінка Національного музею Тараса Шевченка
Шевченко художник
Список картин і малюнків Тараса Шевченка

Про те, що творчість Шевченка знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX — на початку XX століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати.

Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів.
Упродовж першого періоду літературної діяльності (1837−1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких було чимало нових, оригінальних рис, якими поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша. Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень.
До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої». Особливе місце серед ранніх творів посідає соціально-побутова поема «Катерина» — зворушлива розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. Цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. А історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.
Драма «Назар Стодоля» (1843), створена на межі першого й другого періодів творчості Шевченка, стала новим явищем в українській драматургії, сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп.

По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843–1845). Цей період позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигирине, Чигирине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845).
У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним із найдосконаліших зразків світової політичної лірики.

Цикл «В казематі», написаний навесні 1847-го в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті й творчості Шевченка — час арешту й заслання (1847−1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України.
Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.
До ліричних творів автобіографічного характеру належать вірші «Мені тринадцятий минало», «І виріс я на чужині», «І золотої й дорогої» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші).
Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли в народно-пісенний репертуар.
На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета.
Повісті, що Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло дев'ять), не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Щедре використання в їхній мові українізмів надає цим творам українського національного колориту. Мемуарно-публіцистичний характер має і щоденник («Журнал») Шевченка, в якому день у день протягом майже року зафіксовані найважливіші події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри й спогади.

Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості (1857−1861). Розпочинає його поема «Неофіти», написана в грудні 1857 в Нижньому Новгороді. Незакінчена поема «Юродивий» (1857) — гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи І та його сатрапів в Україні.
Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної й особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України.
Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки — «Плач Ярославни» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

За життя Тараса Шевченка лише незначна частина його поезій побачила світ. То були переважно його ранні твори. 1840 року вийшла друком під назвою «Кобзар» його перша книжечка поезій. До неї увійшли вісім ранніх творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» та «Тарасова ніч». У цьому виданні твори постраждали від жорсткої цензури. 1841 року на ті кошти, що Шевченко зібрав від різних меценатів вдалося видати «Гайдамаки». 1844 року окремим книжками вийшли поема «Гамалія» та поема «Тризна» (російською мовою).

Даний текст створено на основі матеріалів Вікіпедії.
Більше інформації про літературну творчість Шевченка можна довідатись за посиланнями:
Сторінка Національного музею Тараса Шевченка
Тут можна послухати пісні на вірші Тараса Шевченко
Список літературних творів Тараса Шевченка

Ім'ям Шевченка названо низку населених пунктів, вулиць, навчальних закладів та інших організацій. Зокрема — Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та головний університет Придністровської Республіки (Молдова); Національна опера, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Дніпропетровський український музичний драматичний театр, Криворізький театр драми та музичної комедії, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри, гора Шевченка пік, Форт-Шевченко; з 1964-го по 1991 рік місто Актау мало назву Шевченко.
В Україні та за її межами є багато пам'ятників Шевченку. Одним із найкращих вважають монумент у Харкові, великі пам'ятники Кобзареві встановлені також у Києві, Дніпрі, Донецьку, Львові та інших містах. За кордоном пам'ятники Шевченку встановлено в Росії, США, Канаді, Польщі, Чехії, Білорусі, Грузії, Угорщині, Парагваї, Узбекистані, Франції, Австралії.
Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі в Каневі. У Києві діє Національний музей Тараса Шевченка, його філіал — це Літературно-меморіальний будинок-музей. У Торонто є музей, присвячений тільки шевченківській тематиці. У галузі літератури щорічно присвоюють Шевченківську премію — одну з найпрестижніших відзнак України. Портрет Тараса Шевченка зображено на банкноті номіналом 100 гривень та на золотій пам'ятній монеті номіналом 200 гривень. На його честь названо астероїд 2427 Кобзар, кратер Шевченко на Меркурії та рідкісний мінерал тарасовіт.

Даний текст створено на основі матеріалів Вікіпедії.
Більше цікавого - за посиланнями:
Памятники Шевченко в Украине и мире
Корисні сайти про Тараса Шевченко
Имя Шевченко – на карте Мариуполя